Пристосуватися — не те саме, що відчути себе своїм
Я навчився пристосовуватися раніше, ніж зрозумів, що означає бути своїм. Тепер для мене важливо, чи рухається розуміння також у мій бік.
Зібрані тексти
Тривале дослідження розуміння себе й життя з іншими.
Усі есеїУміння пристосуватися до місця не завжди означає почуватися там удома. У цих есеях я досліджую відстань між пристосуванням і належністю, між знайомим місцем народження та життям, яке знаходжу після повернення, між тим, що маю на увазі однією мовою, і тим, що інша людина чує іншою.
Я також повертаюся до дитини, яка вважала переїзд до Швеції канікулами, і до непевності, чи залишиться новий дім моїм. Інші тексти запитують, що відбувається, коли люди пам’ятають колишню версію мене або коли я прагну, щоб прожите життя й людина, якою я став, нарешті відчувалися єдиним цілим.
Спільна нитка — бажання бути впізнаним без потреби усувати кожну відмінність. Я хочу залишити місце і для спільної історії, і для людини, яка продовжує в ній змінюватися. Належність може бути тим, що я сподіваюся знайти, тим, що допомагаю створити, і тим, що досі вчуся описувати.
Я навчився пристосовуватися раніше, ніж зрозумів, що означає бути своїм. Тепер для мене важливо, чи рухається розуміння також у мій бік.
Повернутися в місце — не те саме, що повернутися до життя. Я вчуся бачити дім у стосунках, де є місце для людини, якою я став.
Інша мова не обов’язково робить мене іншою людиною. Вона змінює те, скільки з мене може стати видимим у розмові.
Правильне речення теж може залишити хибне враження. Життя між мовами навчило мене залишати трохи більше простору між почутим і висновком про людину.
Спільна історія дає стосункам глибину, але не скасовує потреби в цікавості. Я хочу, щоб пам’ять про мене залишала місце людині, якою я стаю.
У шість із половиною років я залишив Польщу, не розуміючи, що моє життя продовжиться у Швеції. Поруч зі мною був сірий іграшковий кролик, про якого я дбав.
Я прагну миті, коли прожите життя і людина, якою я став, нарешті відчуватимуться єдиним цілим. Миті, коли я знатиму: це життя — моє.
Перебуваючи в Україні, я думаю про людей, які намагаються жити далі під час війни, згадую Маріуполь і розмірковую про виїзд та повернення. Власний досвід самотності допомагає мені зрозуміти, чому я сподіваюся створити дім, де дитина відчуватиме, що має родину й на кого покластися.
Магазин, карта повітряних тривог і каплиця біля дороги в Україні залишають багато почуттів. Про невизначеність і пошук місця, де я можу допомогти.