Я хотів ще одного звичайного дня

Я чекав біля магазину, коли вона вийшла з усмішкою.

Вона лише ненадовго зайшла щось купити. Я залишився надворі, а тепер вона знову йшла до мене. Це була зовсім маленька частина дня. І все ж я пам’ятаю, як радів, побачивши її, і як мало пояснень потребувала ця радість. Мені подобалося бути там. Подобалося бути тим, хто на неї чекає.

Коли я думаю про час, який ми провели разом, ця мить постійно повертається. Були й інші речі, які я легше назвав би романтичними. Але я ловлю себе на спогаді про магазин, коротке очікування й усмішку жінки, яка повертається до мене.

Я хотів більше часу з нею. І дедалі більше хотів, щоб цей час був наповнений звичайним життям.

Миті, до яких я повертався

Ми гуляли разом і трималися за руки. Після прогулянки сиділи на сонці біля води, і я любив її слухати. Одного вечора ми разом вечеряли. Сиділи на лавці. Іншим разом вона захотіла трохи проїхатися машиною. Перелічити ці речі просто, але кожна з них містить для мене щось, чого опис майже не передає.

Я пам’ятаю задоволення від того, що вона була поруч. Від того, щоб слухати, що вона хотіла сказати. Дивитися на неї, поки вона говорила. Цікавитися, куди піде розмова, бо мені була цікава людина, з якою я розмовляв. Я міг би залишитися там довше, не потребуючи, щоб ми знайшли якесь захопливіше заняття.

Одного дня після полудня ми прокинулися поруч і ще трохи полежали, перш ніж устати. Пам’ятаю, як розплющив очі й зрадів, що вона тут. Це одна з митей, до яких я повертаюся найохочіше. Я міг якийсь час просто насолоджуватися близькістю з нею.

Я вже писав про «Любов, яку я хочу дарувати й отримувати». У ті дні деякі з цих бажань стали дуже конкретними. Я хотів знову почути її голос. Ще раз поїсти з нею. Кудись піти разом, навіть якщо в цьому не було б нічого особливого. Хотів ще одного дня, коли міг би простягнути руку до її руки.

Ми ще багато чого не знаємо одне про одного. Я розумію різницю між кількома прекрасними днями й життям, яке двоє людей відкривають із часом. Є настрої, звички й розбіжності, з якими я ще не стикався. Але те, що я вже побачив, спонукає мене дізнаватися далі. Я радий, що попереду ще стільки відкриттів.

Якби ці дні стали звичними

Думки про нові звичайні дні приводять мене до того, що для мене дуже важливе. Я хочу й далі помічати кохану людину, коли бути разом стане звичним. Хочу дивитися на неї й далі цікавитися, як вона, що займало її думки, чому вона радіє і що хотіла б допомогти мені зрозуміти.

Я не очікую, що кожен день відчуватиметься як початок. Мені хотілося б тієї невимушеності, яка може прийти, коли добре знаєш людину. Але сподіваюся, що це знання давало б мені більше способів цінувати її. Більше розуміння її гумору. Більше причин бачити зусилля, які стоять за її вчинками. Більше нагод помітити, що змінилося.

Якби я сказав їй учора, що вона для мене важлива, я хотів би, щоб вона відчувала це й сьогодні. Були б дні, коли це передавалося б словами, і дні, коли — чимось практичним. Запитати про щось і знайти час на відповідь. Пам’ятати, що я запропонував зробити, і зробити це. Звільнити її від однієї зайвої турботи, якщо саме такої допомоги вона хотіла.

Я хотів би, щоб ця турбота залишалася помітною і тоді, коли ми не згодні. Мені могло б бути боляче, або знадобився б час подумати. Я міг би виявити, що неправильно її зрозумів чи повинен попросити вибачення. Хотів би повернутися до розмови з готовністю зрозуміти. Людина, через яку я засмутився б, усе одно залишалася б тією, яку я кохаю.

Це наміри, які я мав би втілювати день у день. Я не можу посилатися на спільну історію, якої ми ще не прожили. Можу сказати лише те, що уявлення про більше часу з нею змушує мене думати про увагу, яку хочу їй приділяти в цей час. Хотів би, щоб вона знала: я радий, що вона поруч, навіть у день, коли нам майже нічого розповісти.

Ще трохи часу перед від’їздом

Перед її від’їздом ми сиділи на лавці осторонь інших людей, які чекали на автобус. Вона захотіла трохи побути зі мною наодинці. Мене це зворушило. Я хотів більше часу з нею, і ось ми разом знаходили ще трохи цього часу перед початком подорожі.

Я знав, що сумуватиму за нею. Та навіть коли знаєш, що наближається прощання, сама мить від цього не стає легкою. Я хотів потримати її в обіймах трохи довше. Хотів ще раз подивитися на її обличчя. У днях, що залишилися позаду, було стільки щастя, а я вже відчував відсутність наступного.

Вона їхала додому. Я міг хотіти бачити її поруч і водночас хотіти, щоб вона була там, де хоче бути. Мій сум цього не змінював. Життя, до якого вона поверталася, мало значення, а турбуватися про неї означало й поважати його.

Я довго розмірковував про те, завдяки чому якесь місце відчувається домом. Поруч із нею це питання набуло для мене іншого значення. Я відчував тепло й близькість. Мені було радісно залишатися там, де я був. Після її від’їзду я сумував і за цим відчуттям, і за тим, що ми робили разом.

Що поїхало з нею

Я подарував їй браслет, який завжди носив. Пізніше вона надіслала мені фотографію браслета на своєму зап’ясті. Побачити його там було зворушливо. Щось таке звичне для мене тепер було з нею — там, де я вже не міг просто простягнути руку й узяти її за руку.

Тепер це був її браслет. Я подарував його їй, і мені подобалося знати, що він належить їй. Значення, яке він мав для мене, могло подорожувати разом із ним, не перетворюючись на її борг переді мною.

Потім вона поділилася своїми фотографіями з трояндами, які я їй подарував. Я не знав, що вона їх зробила. Було щось прекрасне в тому, щоб згодом відкрити цю маленьку частину нашого спільного часу. Мить, яку я пам’ятав, виявилася ще й сфотографованою, і тепер вона ділилася цими знімками зі мною.

Відстань нікуди не зникла. Я все ще хотів бути поруч із нею. Але було приємно отримати щось неочікуване, знайти ще одну деталь тих днів, яку можна зберегти. Навіть після прощання наш час разом і далі давав мені приводи усміхатися.

Я не знаю точно, як складуться наступні дні. Сподіваюся, ми розділимо ще багато днів. Сподіваюся, будуть знайомі місця, розмови, що блукають від теми до теми, спільні трапези, які ми потім ледь пам’ятатимемо, і маленькі миті, що залишаться з нами з причин, які ми зрозуміємо лише згодом.

Коли я думаю про цю надію, я повертаюся до магазину. Вона йшла до мене, усміхаючись, а я радів, що чекаю на неї там. Я хотів ще одного звичайного дня з нею. І досі хочу. І якщо в нас будуть такі дні, я хочу й далі бачити жінку, завдяки якій захотів їх.